Роль земельного податку в операціях суборенди земельних ділянок.

розміщено в: Новини, Публікації

Підприємство (ТОВ)-Суборендар по Договору суборенди приймає земельні ділянки для ведення с/г виробницта. Чи є підприємство платником земельного податку? Чи підлягають реєстрації Договори суборенди земельних ділянок в державному реєстрі? Яка відповідальність за нереєстрацію?

Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України  право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. (ч.2 ст. 93 ЗКУ)

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). (ч.6 ст. 93 ЗКУ)

Відповідно до ст. 8 Закону України від 06.10.98 року N 161-XIV “Про оренду землі” Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Втім слід нагадати, що ні ЦКУ, ні ЗКУ, ні Закон про оренду землі не регулюють питання оренди/суборенди земельного паю. Відповідні положення врегульовані Указом Президента України від 3 грудня 1999 року N 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”.

Водночас,  відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України від 1 липня 2004 року N 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Знову ж такі — про паї тут ані слова.

Тому, на нашу думку, договори суборенди земельного паю не підлягає внесенню як речове право до Державного реєстру речових прав зі Законом № 1952.

Щодо сплати земельного податку, то відзначимо наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі – орендна плата).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (пп. 288.2, 288.3 ст. 288 ПКУ).

Відповідно до п. 288.6 ст. 288 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то, на нашу думку, юридична особа – орендодавець, що орендує земельну ділянку за договором оренди та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю. Суборендатор сплачує лише орендну плату за договором суборенди без обов’язку сплачувати земельний податок.

Що чекатиме єдинників при введенні у 2018 році податку на виведений капітал

розміщено в: Новини, Публікації

12 червня 2017 року у Мінфіні відбулося чергове засідання з питаня запровадження податку на виведений капітал щодо обговорення взаємовідносин платників податку на виведений капітал з платниками єдиного податку.

В ході засідання було піднято питання реформування спрощеної системи оподаткування (ССО), а саме зменшення гранично допустимого річного обсягу доходу для платників єдиного податку ІІІ групи з 5 до 3 млн грн і обмеження перебування на ССО юр.осіб.

На обговорення було винесені 4 питання:

1) критерії перекваліфікації цивільно-правових відносин ФОПів платників єдиного податку з юридичними особами платниками ПнВК у трудові відносини;

2) зовнішньоекономічна діяльність платників єдиного податку ІІІ-IV груп;

3) кваліфікація закупівлі послуг у платників єдиного податку;

4)підвищення порогу обов’язкової реєстрації платниками ПДВ з 1 до 3 млн грн.

 

1) Розробники концепції ПнВК пропонують запровадити ряд критеріїв, за якими цивільно-правові відносини між ФОПами платниками ЄП та юрособами платниками ПнВК можуть бути перекваліфіковані у трудові.

Серед цих критеріїв:

  • одержання ФОПом понад 85% усього задекларованого доходу від однієї особи;
  • виконання ФОПом обов’язків, аналогічних обов’язкам посадових осіб юридичної особи; підпорядкування ФОПа робочому часу юридичної особи;
  • відсутність у ФОПа власного приміщення; використання ФОПом матеріальної бази юридичної особи;
  • наявність у минулому трудових відносин між юридичною особою та ФОПом, тощо.

 

Якщо до ФОПа одночасно можна застосувати 4 або більше критеріїв, виникає підстава перекваліфікувати господарські відносини у трудові. Критерії не застосовуватимуться тільки до ФОПів, які мають 10 і більше оформлених працівників. 

 

2) У разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності та проведення контрольованих операцій між платником ЄП ІІІ або IV групи на користь нерезидента – платника ПнВК в сумі понад 10 млн грн., такий платник ЄП має сплатити ПнВК без реєстрації платником цього податку.

 

3) Закупівля послуг у пов’язаних осіб, у тому числі платників єдиного податку, є об’єктом оподаткування ПнВК – положення, яке не викликало зауважень учасників засідання.

 

4) Розробники ПнВК пропонують підняти поріг обов’язкової реєстрації платником ПДВ з 1 до 3 млн грн на рік, пояснюючи тим, що проти більшого підвищення заперечує МВФ.